Перший хохол

(Весільний)

Тихо, тихо, любі друзі!
Здоровенькі всі були!
Розкажу я всій окрузі,
Як з'явилися хохли?!

Працьовиті, добрі люди,
Но хитрющі, більше всіх!
Ще й живуть де краще, всюди;
Люблять працю, гроші, сміх.

Вісім душ після потопу
Жити стали на землі;
Розмножались і потроху,
Хтось, кудись за щастям брів.

Землі люди розробляли;
В тяжкій праці дні летять,
Але ж все «своє» всі мали!
Й більше, більше. Ще хотять.

Срібло, золото й хороми
Всі будують, як царі!
За богатством йдуть із дому
В нерозвідані краї.

Хто в пустелі поселився,-
Став весь чорний, так згорів!
Той, хто в ліс, тайгу відбився,-
Вчився мудрості в звірів;

Взимку сніг летів у очі
Й мусив їх він зажмурять;
Став там чукча і не хоче
Свій недолік виправлять.

Хто на горах поселився,
Став весь жовтий, «китайос»…
По природі люд змінився
Й полетів, як альбатрос;

Хто на острів, хто на море,
Хто в пустиню чи тайгу…
Ходять разом щастя й горе;
Люди родяться і мруть.

Втік і в лісі поселився
Із ріднею дід Іван.
Від боргів волоссям вкрився,
Щоб не взнав його Абрам.

Син Абрамів скрізь шукає
Діда Йвана, боржника
І в лісок той забрідає,
А там дівчина така!!!

Діда Йвана рідна внучка
Не бувалої краси!
Тонкий стан і ніжна ручка;
За плечима, - дві коси!

А лице!- аж сліпить очі!
Зразу й втюрився Лаван!
Об'явив,- женитись хоче!
Ось й весільний караван!…

Стала жінкою Маруся
У Лавана- богача!
І живе він не в татуся,
А при тестю, у корчах.

Перший син родився, Стьопа!
Мудрий ріс, не по роках!
Тільки хто, десь-щось прохлопа,
Глянеш,- в Стьопи у руках!

А коли підріс,- щось скаже,
Всі хохочуть, аж до сліз!
Як єлеєм серце маже.
Зирк,- вже щось у двір поніс!

Всі дівчата серцем мліли,
Бо був красень, наш Степан!
Всі в зяті його хотіли.
Став в селі великий пан!

Взяв й відкрив свою крамницю!
Все село тепер в боргах.
Гроші брав і за криницю!…
Всі валяються в ногах.

З всього вигоду він має;
Хоч поможе всім, займе,
І не скривдить, не облає
Й все до нього йде саме!

Полюбляв він говорити,
Як збирає дань: «Хо-хо!»
Й стали люди всі дразнити
По-за очі: «Жид - хохол»

Так зросло серед вкраїнців
Нове назвище «Хохли»!
Їх хвата в любому віці
Й серед нас такі були;

З всього вигоду шукали,
Щоб поїсти й не платить;
На весіллі побували,
А до плати,- в двері «ффіть»:

А як дарить, то копійку
Ту в конвертик захова;
То кострюльку, миску, лійку,
Ніби золото, сува.

Жениха і наречену
На весіллі обікрав,
І сім'ю, новоспеченну,
Жебрувати в світ послав.

Будьте, люди, християни!
Хай не буде в нас хохлів
Й Бог добро давати стане
Більше, ніжби ти хотів!

квітень 2009р.

Перший хохолПоэзия

Перший хохол
Поэзия